Концерт Janeuary в столичному ботанічному саду нагадував ніжну містерію, присвячену музам і прикрашену хореографією найвищого рівня від солістів Київського театру опери та балету Тетяни Льозової і Ярослава Ткачука. І хоча на вулиці було доволі спекотно, у дійстві відчувався романтично-прохолодний вайб осені й та сама вишукана творча інтимність, що допомагала присутнім зануритися у чисте мистецтво.
Увесь прибуток з концерту було відправлено до фонду UAnimals, що допомагає українським тваринам, а також на підтримку Національного ботанічного саду імені М. Гришка.
Сама Janeuary так говорить про свою творчість: «Є категорія музики, яка одразу чіпляє. Хіт. Тренд. Часто вона стає повсюдною. Дуже набридливо повсюдною. Але є ще одна категорія, моя улюблена: коли музика починає проростати у твоєму мозку, як зерня. Не одразу навіть, а через кілька днів після того, як почуєш. І ось вона вже квітне у твоїй голові».
Альбом розпочинається композицією Rain з її кришталевими молоточками клавіш, що дзвінкими гармоніями б’ють просто у серце і є, певно, сучасним омажем на творчість Клода Дебюсі. Можна сказати, що ця композиція задає тон альбому, запрошуючи слухача у створену автором меланхолійну, проте затишну ноосферу.
Географічна еклектика No news but muse обширна — альбом містить треки, присвяченні Марокко (орієнтальна Morocco), Празі (по-музичному інтимна Prague bar) Нью-Йорку (композиція New York з приджазованою трубою у стилі Майлза Девіса) та навіть згадку про японського письменника Харукі Муракамі (композиція Murakami, в якій віолончель іноді забирає першість у рояля).
Щодо мінімалізму в назвах композицій Janeuary розповіла наступне:
«Музика — як вода. Я не можу двічі точно відтворити її малюнок. Вона як гірська річка, як візерунки від морозу на склі. Подібно до крапель дощу на асфальті. Завжди буде зрозуміло: це — річка, мороз або дощ. Але ніколи вдруге все не буде однаковим. Назвами саме це я і хотіла сказати».
Цікаво, що композиція з найдовшою і найтривожнішою назвою Immortality (Paranoia by the ocean) виявилася напрочуд світлою, без жодних неспокійних фідбеків, чого не скажеш про більш суворі, елегійні Childhood та Whales — під кінець цих треків віолончель зачаровує своїм вікторіанським, «темним» співом, нагадуючи доробки геніального Деніела Ліхта, зокрема його музику для культової гри Dishonored.
Макабричну тематику продовжують Rage і Vampire dance, в яких певні атональні елементи лише підкреслюють загальний настрій композицій, під час прослуховування котрих уявляєш себе у старому карпатському замку з розпаленим каміном, червоним вином і безлюдним осіннім пейзажем за вікном.
«Коли я проголосила назву No news but muse, я абсолютно точно мала на увазі політ музи і буквальне щастя відсутності новин, — пояснює Janeuary. — Політ замість жаху, який вп'явся своїми важкими пазурами в плече. Нам треба струснути цей біль, як собака струшує воду, безтурботно вибігаючи з річки. І трохи подумати. Політати. Подихати. Про вічне».
Тож давайте прислухаємося до Janeuary і сприймемо цей альбом як певний філософський саундтрек до особливих моментів власного життя.
Деякі факти про альбом
- No news but muse був створений під час повномасштабної війни і вийшов 16 червня поточного року. Всі 16 композицій були написані Janeuary.
- У записі брали участь одні з найкращих музичних професіоналів нашої країни — Олександр Госачинський і Назар Вачевський.
- Запис зроблено звукорежисером та аранжувальником Володимиром Григоровичем, відомим своєю співпрацею з багатьма українськими виконавцями.
- Над зведенням та мастерінгом композиторка працювала зі своїм батьком, Андрієм Кравченком.
Фото: Міна Сорвіно
Стиль: Анна Єгорова
Фото з концерту: Богдан Балагур
